|
Частина перша.
1. Про історію і передісторичне жите. Частина третя Частина четверта Частина п'ята Частина шоста
|
До заснування Київської держави.
5. Грецькі колонії. Починаючи з VII, а може ще й VIII віку перед Христом на чорноморськім побережу стали осідати Греки, що виходили сюди з різних своїх городів, тікаючи від різних усобиць і війн, шукаючи спокою та прожитку в сих сторонах. Сюди вже давнїйше приїздили торгувати їх земляки, привозячи різний крам з своїх країв та вимінюючи на всяку всячину в наших сторонах, а з часом осідали тут і на мешкання. Так зявилися грецькі городи-кольонїї на нашім побережу: Тіра на лиманї Дністра, Ольбія на лиманї Дніпра, Херсонес коло теперішнього Севастополя.Теодосія- де й тепер стоїть, Пантікапей-тепер Керч, Фанагорія напротив Керчи, Танаіс коло теперішнього Ростова, і богато ще інших, меньше важних городів. Осідаючи на нашім побережу, заводили вони всяке господарство, сіяли збіже, садили виногради, ловили рибу, а заразом вели й торгівлю з сусідніми народами, які тут мешкали. Продавали їм грецьке вино і оливу, грецькі матерії й різні убори, чудові вироби з золота і срібла, прегарну грецьку посуду розписану різними малюнками. А за се діставали від них збіже і шкури, міхи різні й інші товари їх краю, а особливо людей, невільників, і відвозили се на продаж в свої грецькі сторони. Вони їздили з своїми товарами далеко в глубину краю, і ріжні грецькі вироби заходили далеко на північ: в Київщині, Полтавщинї, в Харківщині можна побачити в старих могилах гроші сих чорноморських городів, грецьку глиняну посуду від вина й оливи, грецькі вази і ріжні вироби з золота й срібла роботи грецьких майстрів. З тими товарами йшло в наші сторони й ріжне майстерство грецьке. Народи, що жили тут, набиралися разом з товарами і ріж-них відомостей та умілостей від Греків, великих майстрів тодїшнього світа, а навіть переймали грецькі звичаї та обичаї. Геродот, грецький письменник, що побував сам в Ольбії в половинї V віку перед Христом. оповідає таку історію одного царя скитського Скіля на імя. Скілева мати була родом з грецького міста, навчила сина грецької мови й письма, і ставши царем, він любив дуже грецьке житє, часто їздив до Ольбії, і там лишивши своїх людей на передмістю, сам з Греками жив як Грек, брав участь в їх усяких ділах, а потім вертався знову до Скитів. Поставив навіть собі в Ольбії хату і мав там жінку, все потайки від своїх людей. Та вони кінець кінцем довідалися про се, підглянули. як він святкував з Греками разом, збунтовалися, настановили собі царем Скілевото брата, а його самого добувши, вбили за те, що від-цурався своїх звичаїв. Але иньші племена таки цілі переходили на грецькі обичаї, мішалися з Греками, переймали їх віру і звичаї. Так ширилися через Греків ріжні новини, умілости, ріжні знання по наших сторонах, довгі столїтя, поки стояли сї грецькі городи. А коли вони, шукаючи захисту від ріжних диких народів, піддалися під власть великого Риму, що тодї панував над усїм побережем Середземного моря, тодї стали через грецькі городи чорноморські поширюватися також впливи і вироби римські, аж доки не впали сї чорноморські городи від походів ріжних воєвничих народів, що посунули сюди, в III-IV віках по Христі. 6. Степові народи. Греки нам прислужилися ще й тим, що від них маємо звістки про народи, які жили тодї в наших чорноморських степах. Давнїйших жителїв нашого Чорноморя звали вони Кімеріями, але в тих часах дуже мало знали і про наші сторони, і про їх людність, і Гомерова Одісея описує наші сторони як країну вічного морозу і туману: там Кімерійцї живуть, і їх місто і цїле їх царство хмарами вкутане вічно й туманом, бо яснеє сонце не поглядає на той край гарячим проміннєм ніколи. В Гомеровій Іліядї є згадка про кочовників наших степів- славних кобилодоїльців молокоїдів убогих, найсправедливших між людьми. Потім у пізнїйших письменників маємо вже докладнїйші звістки про тих степовиків. Були то ріжні племена іранського роду, як теперішнї Перси; частина їх зісталася в чорноморських і кавказських степах, а з Азії прибували ще нові, бо звідти почали тиснутися до Туркестану турецькі народи з північної Азії. Одні з тих степових племен були більш хазяйновиті, сїяли збіже і з того живилися. Иньші були чисті кочовники, що ходили з своїми стадами худоби, їли мясо, молоко кобиляче і сир; жили в кибитках, як теперешнї Калмики або Ногайцї. В VII, VI і потім в V віцї, саме тодї як Геродот побував в Ольбії й описав тутешнї сторони, старшувала над сими племенами орда Скитів, і від неї всі сї степові племена звалися теж Скитами. Потім вона ослабла і гору взяла орда Савроматів, або Сарматів, і по її імени степові племена звалися Сарматами. Се було в IV і III віках перед Христом. Ще пізнїйше, в часах коло Різдва Христового, взяла гору орда Алянська, і в 1 та II віцї по Христї степові кочові племена звалися Алянами. Так змінялися ймення через переміну старших орд, що слабли й розбивалися через вічні війни, які вели між собою, і від натиску все нових орд, що сунули сюди з Азії, з Туркестану, уступаючися під натисками турецьких орд. Під сим натиском степові орди і племена все посувалися на захід, з каспійських степів на Дін, з Дону на Дніпро, з Дніпра на Дунай. Декотрі мандрували в степи теперішньої Угорщини, на середній Дунай, иньші уступалися далі на північ, на Поднїпровє; далеко в ліси одначе не могли заходити, бо привикли до житя степового, кочовмичого, переходячи з місця на місце з своїми стадами. Так сї степові племена іранські товклися в наших степах яких тисячу лїт, від приходу Скитів до того часу як розгромили їх иньші народи-готи з заходу, а Гуни від сходу, і потім зісталися тільки останки їх на Дону, на Кавказі і в Криму. На Кавказї й досі єсть нарід осетинський - се потомки тих степових народів, загнані в гори иньшими народами. 7. Звичаї степовиків. Ті степові племена називалися ріжними йменнями, але вони були одного роду і мали у себе богато подібного. Головні орди, котрі старшували в степах, звичайно були дикі і воєвничі, тим і підбивали собі иньших; підвластні були більш хазяйновиті, покірні, тому піддавалися тим дикунам. Про воєнні звичаї Скитської орди, що панувала в степах в V віцї перед Христом, богато оповідає Геродот, наслухавшися про неї оповідань від чорноморських Греків. Скит, убивши першого ворога на війні, пив кров з нього, а голови всіх убитих ворогів вони приносили до свого царя, і хто приніс голову, мав пайку здобичи, а хто не приніс, нічого не діставав. Хто вбив найбільше ворогів, тому показували всяку честь і на всенароднїх пирах йому давали подвійну порцію вина. З голови убитого ворога здирали з волосем шкіру (скальпували), і вичинивши такі шкірки, потім чіпляли на узду коня або робили собі з них ріжні причандали, лишаючися ними. В кождім окрузі було святище бога війни, на нїм стояв старий зелізний меч, як знак того бога; в честь його Скити що року справляли свято, різали на жертву всяку худобу, а з невільників узятих на війні теж з кождої сотні одного жертвували: різали його над чашею, збирали кров у чашу і виливали ту кров на меч. Такі дикі і нелюдські Скити були не тільки до чужих, а й до своїх. Коли посваряться між собою два Скити, особливо родичі, то йдуть перед царя і перед ним роблять поєдинок: хто кого г може, той того вбиває, з голови і собі робить чашу на памятку, обко вуючи золотом і сріблом, і при всякій оказії пишається перед гостями такими чашами, оповідаючи, як він тих усїх своїх свояків повбивав. Коли буває захорує цар Скитів, то скликають ворожбитів і кажуть їм угадати, через кого сталася та хороба. Коли вони покажуть на когось, того зараз ловлять і питають, чи не поклявся неправедно богом царського огнища (домовиком, що стереже царське житло). Як той не при-знається, то кличуть ще иньших ворожбитів; як вони покажуть на того ж, то його вбивають; як оправдують, то вбивають тих ворожбитів, що на нього показали. Накладають на віз дерева, запрягають волів, на віз саджають тих ворожбитів, підпалюють і так пускають. Силу народу свого побивали також на похоронах царських. Тіло помершого царя потрошили і начиняли ріжними пахучими травами, аби тїло не гнило, і так обвозили по всїх підвластних сторонах, і куди його привезуть, піддані на знак свого жалю мають собі утяти волосе, урізати ухо, порізати чи подряпати руки, чоло, ніс, і проткнути стріли крізь ліву руку. По тій параді ховали царя над Дніпром, коло порогів. Вбивали одну з жінок його, по одному з ріжного роду слуг і дворян, і ховали разом з царем у могилї; убивали коней його і клали з ним, а також ріжну посуду золоту і срібну. А на поминках, що справа став ратуватя товариша; жінка ледво вискочила, а одна дитина згоріла, та Скит тим не журився: дїтей, каже, ще можу мату, та й не знати ще, що з них буде; а такого другого побратима, як сей товариш, що стільки разів показував минї свою любов, не знати чи знайшов би я. |