|
Частина перша.
1. Про історію і передісторичне жите. Частина друга
16. Київські перекази про старовину. Частина третя
41. Перехід українських земель під литовських князів. Частина четверта
63. Козаччина по лубенськім погромі. Частина п'ята
96. Обмеження гетьманської управи. Частина шоста
113. Прилученнє Галичини і Буковини до Австрії.
|
95. Шведчина. Між ріжними доказами на Мазепу переслав Кочубей при своїм доносі пісню Мазепою зложену. Як близькому до гетьмана чоловікови можна Кочубеєви повірити, що зложив її справді Мазепа. існя може служити до певної міри поясненнєм політики Мазепи. Він хотів сотворити сильну вдасть гетьманську, оперту на відданій їй старшині, піднести особу гетьмана високо в очах громадянства і народу і заступити розномисленність демократичного устрою однодушністю монархії обєднаноі в особі гетьмана. На се й пішли двадцять лїт пановання Мазепи. Але коли настав час, не зважився старий гетьман сміливо і одкрито покликати Україну до повстання, як писав у сій „пісні". Він все чекав, мудрував до останньої хвилї. Правда, їдо й риск був великий і небезпека страшна. Трівожно приглядаючися до успіхів Кардових, Мазепа вже досить давно забепечився на обидві сторони-держачи далї лінію вірного слуги московського, мав зносини з шведською партиєю через своїх знайомих, і через них в 1707 р. завів переговори з новим польським королем з Карлової руки-Стан. Лєшиньским. Подробиць тих переговорів досі не маємо: Мазепа вів їх дуже секретно, не відкриваючи навіть перед найблизшими своїми повірникам”, дарма їдо між ними декотрі дуже налягали на нього, аби заводив зносини з Карпом—не знали, їдо гетьман уже мосгить в той бік стежку. Та власнеся обережність найбільше підрізала Мазепу. Він все боявся чимсь показати себе аж до останньої хвил, ждав, що може без нього самі справи виясняться, і через сю обережність власними руками нищив те, що могло б потім йому дуже стати в пригоді. Не важився нічим показати народови свою неохоту до Москви. Посилав війська далї, куди йому цар казав. А як на Дону, при самій границі українській піднялося в 1707 році дуже небезпечне для Москви повстаннє донських козаків, під проводом Булавіна, Мазепа не тільки нїчим не підтримав Донцїв, а ще й своїми козаками поміг Москві задавити се повстаннє—саме перед тим як сам він піднявся против Москви. Правда, за те йому до останьої хвилї удалося затаїтися перед Москвою, і цар йому вірив у всім. Весною 1708 р. військовий судя Кочубей, розгніваний на Мазепу, що збаламутив йому доньку, з свояком своїм полковником Іскрою подали донос цареви і в нїм оповіли про зносини Мазепи з шведською партиєю; та цар не увірив тому й віддав Кочубея й Іскру на військовий суд, а той засудив їх на смерть. Але виграшка з того була невелика. Мазепа, видко, покладався, як свого часу Бруховецький, що нарід український так уже на Москву розівся, що кождої хвилї за ним повстане на неї. Але вийшло, що премудрив у тім, бо не приготовивши ґрунту для повстання, наперед знищив для нього всякі надії; але того він не знав. В 1708 р. в осени Карло воював в землях литовських, на пограничу України і Московщини. Саме мав рішитися дальний плян шведської війни—чи буде вона перенесена вземлї московські чи на Україну. Як би Карло пішов на Московщину, Мазепа міг би зістатися далї глядачем, і по тім, котра сторона взяла, гору, міг би безпечно виміркувати собі, коготрйматися. Отже трудно вірити оповіданням, буцім Мазепа кликав Карла на Україну: дуже не на руку було се йому. Взагалі про переговори Мазепи з самим Карлом досі нїчого не відомо. Знаємо, що Карло збирався йти на Смоленск, на Московщину, аж раптом побоявся, що в спустошених московських сторонах не буде чим прогодувати військо, і в місяці вереснї (сентябрі) повернув на Україну, на Стародуб. Ся вістка захопила Мазепу зовеїм не приготованим. Саме перед тим за наказом царським повисипав він козацькі полки з України—в землї литовські (білоруські) і за Днїпро, на Поляків, а на Україну, в саму середину її Петро прислав московське військо, вважаючи на нарікання Мазепи на непевний настрій українського народу. Тепер, одержавши вість про рух шведського війська, цар вперейми післав своє військо, що й перехопило Стародуб у Шведів, а Мазепі наказав післати туди ще й своїх козаків, в поміч московському війську. Слїдом і сам пар рушив на Україну і Мазепі звелів прибути до нього самому. Настала страшна хвиля, де треба було рішитися в той або другий бік. Властиво під ту хвилю Мазепа був уже так обсочений, їдо не міг і рушитися против Москви. Але він і старшина горіли бажаннєм не упустити сеї нагоди, коли можна було ще визволити Україну;ся думка, очевидно, так глубоко впилася в їх голови, що вони вже не міркували, як обставини обертаються против них, рішили своїм переходом на шведську сторону і переважити справу в шведський бік. День у день старшина наставала на Мазепу, щоб посилав до Карла, порозумівся з ним що до дальшої боротьби з Москвою спільними силами, і нарештї Мазепа за спільною радою розпочав зносини з Карлом, просив його—як каже Орлик, перейти за Десну, щоб зійтися з Мазепиним військом. А в 20-х числах жовтня, обсадивши козацьким військом свою резідепцію Батуринську, з тим військом козацьким, яке йому зісталося, і з„ старшиною поїхав до шведського табору, що стояв саме над Десною. На чім тут стало порозуміннє між ними, не маємо близших відомостей, і тільки з пізнїйших документів можемо міркувати, чого хотїли Мазепа й старшини, пристаючи до шведського короля: „Україна обох сторін Днїпра з військом Запорозьким і народом малоросийським має бути вічними часами свобідна від всякого чужого володіння". Швеція чи иньші союзні держави „анї для визволення анї для опіки анї для иньших цїлей не мають претендувати на вдасть над Україною і військом Запорозьким, чи на зверхність або яку небудь підвластність, анї не мають брати яких небудь доходів чи податків. Не мають забирати собі або займати своїми залогами кріпости українські, які були б зброєю чи трактатами здобуті від Москви. Мають Україну содержувати в цілости і иньшим не позволяти її неволити яким небудь чином. Мають свято заховувати цілість границь, непорушність вільностей, законів, прав і привілегій, аби Україна вічними часами свобідно уживала своїх прав і вільностей без усякого ущербку". Се може служити за характеристику бажань і змагань Мазепи і його однодумців в сїм моментї. Та скоро вони мусили переконатися, що помилилися в своїй рахубі. 96. Погром Мазепи. Свою політику Мазепа вів у такім секретї, що навіть козацьке військо, яке він вів з собою до короля, не знало про його замисли і довідалося тільки на дорозї Про союз Мазепи з Карпом довідався цар Петро скорше, нїж українське громадянство; перше нїж Мазепа встиг оповістити українську людність про свій союз з Шведами, цар уже наложив свою тяжку руку на Україну, не дав і рушитися. Зараз же московське військо обложило Батурин, здобуло його через зраду одного чоловіка, захопило Мазепині запаси і скарби, армату і всякий припас і страшно росправилося з людністю людей порізало, місто зруйновало до решти, начальників віддало на страшні муки. По иньших місцях також всіх підозрених в спілцї з Мазепою і Шведами страшно карано, але з старшиною велено поводитися ласкаво, аби затримати при московській стороні. Розіслано царські листи між народ, де представлювано, що Мазепа передався до Шведів на те, аби Україну віддати під Польщу, завести на Україні унію, а благочестиву віру викорінити; щб був він богоодступник, тайний католик, українському народови ворог, обтяжав його беззаконними поборами. А від московського правління обіцяно Українцям всяку полегкість і ласку. Заразом усю старшину оповіщено, аби зїхали ся до Глухова вибрати нового гетьмана на місце Мазепи. Натомість Мазепа і король шведський в своїх листах, котрі теж розсилали до українських людей, закликали всїх до себе, запевняючи, що король шведський не мислить ніякого лиха, а хоче Україну „од того московського тиранського іга оборонити", вернути давні права і вільности, а Москва хоче Україну поневолити і коли тепер тому не запобіжать, не мине її погибіль. Не знати, за ким би пішов український нарід і старшина—чи за листами царськими чи за Мазепиним, якби мали волю вибирати між ними. Знаємо, що на Москву і людей великоросийських мали люде жалї великі; але не любили й Мазепи, не вірили йому й уважали досі за найвірнїйшого прислужника московського. Але тепер не могли вони вибирати. Військо московське вступило в саму середину України, страшно і немилосердно карало всїх прихильників Мазепиних і грозило всім тимже за всяку приклонність до Шведа. Військо козацьке було між військами московськими, а з Мазепою було всього яких чотири тисячі козаків! Україна не важилася ворохнутися проти Москви. Старшина покірно прибула до Глухова, тут перед нею з ріжними церемоніями скинено Мазепу з гетьманства, повішено заочно фігуру його на шибениці й проклято всенародне, потім вчинено вибір нового гетьмана і по волї царській вибрано покірного і плохого полковника стародубського Івана Скоропадського. Духовенство послушно кидало церковну анахтему на гетьмана, найбільше заслуженого для української церкви з усїх попередників. Громадянство українське, спішачи скинути з себе підозріннє, свідчило свою вірність цареви і при тій оказії пильнувало урвати що небудь і собі з тих богатих милостей, які розливав цар на всю вірну старшину, в виді надань маєтностей нових і відібраних від Мазепиниїв Навіть з тої старшини, що пішла була за Мазепою до Шведів, чимало поверталося назад—як полковник лубенський Апостол, генеральний хорунжий Судима, ґалаґан і иньші. Сам Мазепа завагався і завів листуваннє з царем, але кінець кінцем побоявся звіритися на слово Петрове, та й Шведи стерегли його пильно. Що замисел не удався, було очевидно. Але Мазепа те дурив себе надїями, що справа обернеться на його користь, тому намовив Карла зимувати на Україні, і тим підірвав ще гірше свого союзника:ся зимівля на Україні знищила шведські сили. Одиноким успіхом було— шо Запорозька Сїч пристала до Шведів. Давнїйше була вона дуже неприхильна Мазепі, як московському і старшинському прислужнику—се ми знаємо. Кошовий Кость Гордієнко, Головка призвишем, що старшував в Січи почавши від 1701 р., був великий ворог московської і старшинської неволі й дуже різко виступав против Мазепи. Але тепер, як Мазепа перейшов до Шведів, Гордієнко потягнув в його бік. Одначе пройшло кілька місяців, поки йому вдалося повести за собою січове товариство: запорозька старшина досить довго трималася між Мазепою і Скоропадським як нічия, і тільки в перших місяцях 1709 року перехилилася рішучо на шведський бік і післала своїх послів до Мазепи, а в марті кошовий з військом Запорозьким прибув сам в шведський табор і витав короля латинською промовою. Шведи були дуже утішені сим запорозьким військом, його воєнним вишколеннєм і досвідом, але їм сей прибуток не пішов на здорове, а Запорожцям тим меньше. Шведський король, щоб забезпечити собі зносини з Запорожем, посунувся ще далі на Україну й застряг під Полтавою, що не піддалася йому, а загорожувала дорогу на Запороже. А на Сїч тслано московські війська й здобуто її, завдяки бувшому Сїчовику ґалаґану, що тепер, відставши від Мазепи, з усіх сил вислужувався перед царем, а знав усі запорозькі стежки і доріжки. Запорожці піддалися на обіцянку ґалаґана і московських офіцерів, але слова їм не додержано і немилосердно покарано за повстаннє: „голови луплено, шию до плахи рубано, вішано й иньші тиранські смерти задавано, мертвих з гробів богато— не тільки товариства (козаків), але й ченців відкопувало, голови їм відтинано, шкуру луплено, вішано" Запорожці по сім, які заціліли, перенесли свій кіш на татарську територію, до Олешок, недалеко устя Дніпра. І там Січа була 19 літ. За сим погромом Січи, в місяцї маю, наступив, місяць пізнійше, погром і шведської армії під Полтавою. Розгромлено шведське військо і останки його рушили .за Дніпро на турецьку територію. Але московське військо йшло за ними слїдом. Карл і Мазепа зневеликими відділами салдатів і козаків ледви встигли утікти за Дніпро, решта війська мусіла піддатися московському війську, що догонило їх над Днїпром. Старшина українська, шо була ще з Мазепою, піддалася Москві здебільшого зараз по полтавській битві. Мало хто пішов за Мазепою: генеральний писар Пилип Орлик, племінник Мазепи Андрій Войнаровський, прилуцький полковник Дмитро Горленко, військовий обозний Іван Ломиковський, генеральний бунчужний Федір Мирович, генеральний осаул Гр. Герцик й иньші. Через степи утікли вони з королем до Тягині (Бендер) і тут отаборилися з ним на кілька літ. Карло заходився втягнути доконче Туреччину в війну з Москвою, і се вдалося йому. Але Мазепа не дожив до сього: зломлений, перемучений всякими трівогами, непевний свого житя (бо цар Петро не устанно силкувався добути його в свої руки і візиру турецькому обіцяв 300 тис. талярів як би його видав) він росхорувався і вмер 22 серпня. Похоронено його в монастирі в Галацї, на Дунаї. |